OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Трохи історії

Флорентійська художня школа інтенсивно розвивалася з 13 по 16 століття і стала основною художньою школою Італії.

Родоначальником Флорентійської школи в живописі вважають творчість Джотто.

Усі майстри Флорентійської школи відрізняються універсальністю і багатосторонністю. Вони  обдаровані і талановиті у всьому. Адже на той час ще не відбувся поділ праці у мистецтві  і художники займалися всім: від будівництва до оздоблення. Вони були і живописцями, і архітекторами, і інженерами, і декораторами.

Флорентійська художня школа мала помітний вплив на розвиток ренесансного центрупапського Риму.

 

Архітектура (кватроченто)

У XV ст. зароджується новий буржуазний світогляд, творча свобода та оспівування людськї індивідуальності. Це століття, коли до архітектури було внесено ознаки нового стилю:

  • антична ордерна система (Філіппо Брунеллескі і його Флорентійський собор з велетенським куполом);
  • антична простота, гармонія і пропорційність (Капела Пацці при церкві СантаКроче);
  • світський міський палац ( палаццо Пітті, Медічі, Ручеллаї), має характерні ознаки (три поверхи і спарені вікна);
  • імітація давньоримських споруд (скульптурні символи Браманте);
  • маньєризм (Мікеланджело і його баня кафедри св. Петра);
  • бароко (Джакомо да Віньйола, церква Іль Джезу в Римі).

Будівничі все частіше звертаються до старожитніх форм і все менше до людини.

 

Скульптура

Скульптура цього періоду повязана з творчістю таких митців:

  • Донателло (кругла скульптура, кінні монументи);

Його творчість характеризується такою особливостю, як відродження античного досвіду (людська постать на повний зріст).

  • Джованні Беато Анжеліко да Ф’єзоле (архаїчний напрям);

Він створював ліричних та замислених мадонн.

  • Філіппо Ліппі (світськість, реальність).

У релігійні сюжети вводяться побутові елементи, реальні особи та справжні почуття.

 

Живопис

Представники періоду Відродження: Леонардо, Рафаель і Мікеланджело.

Леонардо намагався відшукати і прослідити одночасний рух світла й тіні по нерівній основі, тому і відкрив особливий спосіб центрування за допомогою світлотіні. Своє власне бачення художник пробував навіть науково обґрунтувати та математично узагальнити. Його твори мали характерні особливості:

  • архітектонічний ланшафт (гори, руїни, каміння, гаї, розлогі рівнини, пагорби);
  • образ води;
  • світло і тінь та їх протиборство.

Рафаель намагався гармонійно ідеалізувати форму без будьяких протиставлень, а Мікеланджело повністю позбавився романтики і його твори характеризуються глибиною. Інші художники слухняно пішли за великими митцями, наслідуючи їх стиль.  Лише  венеційці змогли додати новий штрих живопису, сполучивши візантійські мотиви, новаторство Леонардо та фламандську колористику. Наприклад,  Белліні і його амурчики, або Джорджоне (ліризм у кольорі) й Тіціан (вишуканість та пластичність у кольорі).

Висновок

Флорентійська художня школа (доба Відродження) має свої характерні особливості:

  • експериментальний характер;
  • надзвичайна увага до напружених інтелектуальних пошуків.

Школа змогла підняти малюнок  на значну культурну висоту, а пізніше передала свої традиції римській художній школі.